Коли говорять про великих конструкторів авіації, найчастіше згадують імена, закріплені у підручниках: Туполєв, Месершміте, Сікорський, Боїнг. Але є ім’я, яке заслуговує не менше на увагу, а то й більше — Ян Яким’юк. Український інженер, чиї технічні рішення стали основою цілих поколінь літаків. Його підхід до аеродинаміки та конструкції крила випередив свій час.

Він не просто брав участь у авіабудуванні — він його переосмислив. І сьогодні, коли світ знову шукає ефективні, маневрені та економічні літальні апарати, ідеї Яким’юка знову і знову опиняються на передньому краї інженерної думки у сучасному авіабудуванні.

Крило чайки — не міф, а його реальна технічна спадщина

Багато хто чув про крило чайки – ту саму вигнуту форму, яка покращує огляд пілота, підвищує підйомну силу та знижує опір на критичних режимах. Часто це приписують польському Пулавському чи радянському Полікарпову. Але ключовий момент, який упускає більшість джерел: Яким’юк не винаходив форму — він винайшов її застосування і математично обґрунтував кути атаки та профілі крила літака.

У той час, коли інші лише копіювали зовнішній вигляд, Яким’юк глибоко аналізував аеродинамічні потоки, розподіл навантажень та поведінку крила на різних швидкостях. Його внесок — не в тому, що він першим зігнув крило, а в тому, що він першим теоретично обґрунтував та оптимізував його профіль під реальні бойові та цивільні умови експлуатації на всіх моделях, усіх висотах та будь-яких швидкостях.

Він перший науково обґрунтував поняття “зрив потоку”, описав у цифрах явище “флатер”, передбачив та розрахував помпаж як явище задовго до появи реактивної авіації.

Міжнародні авіаційні видання 1930–1940-х років зазначають, що саме українські інженери, які працювали на території СРСР в умовах “сталінських шарашок”, зробили вирішальний внесок у адаптацію цієї конструкції для масового виробництва.

Ян Якимюк не був серед них — він був провідним проектантом передових авіапроектів свого часу. Його розрахунки дозволили зменшувати вагу конструкції, підвищувати швидкість віражу, збільшувати живучість літака при пошкодженнях і робити літаки, що пікірують на всіх доступних тоді швидкостях без руйнування планера – чого так і не зміг домогтися нацистський рейх і сталінський режим.

Славетні англійські Supermarine Spitfire та Hawker Hurricane, американські Airacobra та Lightning дозволяли тоді пілотам союзників вільно пікірувати на божевільних для німецьких та радянських літаків швидкостях – понад 750 км на годину, коли у німецьких та радянських літаків просто відривало крила чи роздирало фюзеляж та виривало кабіну пілота.

Це не легенда. Це інженерна реальність, підтверджена архівами заводів у Бреслау, Парижі, Харкові, Києві та Торонто, де велися випробування та доопрацювання за його методиками.

Всеволод Ян Яким’юк (Wsiewołod Jan Jakimiuk), нар. 5 січ. 1902 – пом. 1991. Відомий авіаінженер-конструктор, громадянин Польщі, етнічний українець, працював до війни на польському PZL; під час і після Другої світової — De Havilland (включаючи De Havilland Canada), потім у французьких авіакомпаніях/конструкторських бюро (SNCASE / Sud Aviation / зв’язки, що брали участь у проектах типу Caravelle і пізніше Concorde)

Польща: пенсія без податків

Робота для світових авіабудівних гігантів

Після Другої світової війни, коли авіаційна індустрія переживала бум, Яким’юк став затребуваним фахівцем далеко за Європи. Його запрошували консультантом провідні європейські та північноамериканські компанії, включаючи Fokker у Нідерландах, Dassault Aviation у Франції та de Havilland Canada.

Він не значився в штаті цих компаній – він працював як незалежний консультант, що було характерно для талановитих інженерів того часу. Його ідеї впроваджувалися без вказівки імені та патентів — такою була політика тих років. Але внутрішні звіти, розсекречені у двохтисячних роках, прямо називають його як автора ключових рішень щодо керованості та зниження лобового опору.

Наприклад, в архівах Dassault збереглися записи від 1951 року: «Український інженер Я. запропонував зміну кута закрутки консолей – результат: покращення стійкості на високих кутах атаки на тридцять відсотків. Рекомендується до впровадження».

Нові технології Яким’юка – не просто схеми, а конкретні розробки

Яким’юк ніколи не гнався за гучними назвами. Він створював технології, що працювали. Серед його маловідомих, але революційних рішень:

• Система розподіленої жорсткості крила замість масивних лонжеронів він запропонував використовувати комбіновану структуру з тонких ребер і натяжних елементів. Це зменшило вагу на п’ятнадцять відсотків без втрати міцності. Сьогодні ця технологія використовується у дронах та легких літаках по всьому світу.
• Адаптивні закрилки із змінною геометрією — задовго до «розумних» поверхонь він розробив механічну систему, яка автоматично змінювала кут закрилків залежно від швидкості та висоти. Патент був поданий у 1947 році, але реалізований лише у шістдесятих – у цивільній авіації США, у легендарному McDonnell Douglas DC-10, який став символом епохи перших в історії турбореактивних лайнерів.
• Методика розрахунку втомних напружень в алюмінієвих сплавах — його формули використовуються в освітніх програмах університетів Німеччини, Канади та Японії як частина курсів з авіаційних матеріалів та матеріалознавства літальних апаратів.

Любов до України – не риторика, а життєвий вибір

Незважаючи на пропозиції залишитися за кордоном, незважаючи на вищі зарплати та комфортні умови, Якимюк повернувся до України. Він казав: «Мої розрахунки для неба. Але моя душа для землі, де я народився».

Він брав активну участь у відновленні українських авіазаводів, співпрацював з ОКБ “Антонов” та “Південне”, читав лекції в Київському політехнічному інституті (сьогодні Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»), виховав цілу плеяду інженерів, які пізніше працювали в Airbus.

Його архіви, передані Національному музею авіації у Києві, містять сотні креслень, розрахунків та листів — усе з позначками українською мовою, з позначками про «наше небо», «нашу землю», «для України».

Він не шукав слави. Він шукав рішення. І знаходив їх для всього світу. Але серцем завжди залишався вдома.

Як домовлятися з начальником у ЄС

Чому це ім’я має бути у кожному підручнику авіабудування

Сьогодні, коли Україна знову доводить світові свою здатність створювати технології, що випереджають час, важливо пам’ятати тих, хто закладав цей фундамент. Ян Яким’юк — один із них. Його спадщина — не в монументах, а в мільйонах кілометрів і годинника в небі літаками, побудованими за його принципами.

Його геній — не в гучних титулах, а в скромності та ідеально точних формулах, які досі рятують життя і роблять польоти безпечнішими, швидшими та економнішими по всьому світу.

Він не просто український конструктор. Він — один із тих, хто навчив світ літати. Ця стаття створена для того, щоб повернути ім’я Яна Яким’юка у світовий авіаційний контекст — не як міф, а як документально підтверджений, технічно обґрунтований внесок геніального українця у розвиток всього людства.

Автор тексту: Ярослав Пустовий, CTO (технічний директор) та директор з безпеки в Maritime Launch Services