Психологічне насильство у відносинах – це систематична поведінка, спрямована на придушення особистості партнера через приниження, контроль, маніпуляції та емоційний тиск. Хоча суспільство традиційно сприймає жертвами побутового насильства виключно жінок, дедалі більше випадків вказує на те, що чоловіки є об’єктами цілеспрямованого психологічного пресингу з боку своїх партнерок.

Ця форма прихованого насильства залишається в тіні суспільства через укорінені в соціумі гендерні стереотипи, згідно з якими чоловік має бути сильним, витриманим і невразливим, а жінка — за умовчанням жертвою або емоційно залежною стороною.

Дурна стерва чи витончена садистка?

Психологічне насильство з боку жінок до чоловіків не рідкість, а частина повсякденної реальності для багатьох. Воно часто нормалізується як «особливості характеру», «ревнощі» чи «сильні емоції», що дозволяє йому існувати без засудження. Суспільство схильне ігнорувати такі прояви, вважаючи їх «звичайними сімейними сварками», тоді як аналогічна поведінка чоловіка негайно засуджується як агресивна.

В результаті жінки роками застосувати контролюючу та деструктивну поведінку, не стикаючись з критикою, тоді як чоловіки, які страждають від цього, відчувають сором, замовчують свій біль і втрачають впевненість у собі.

Жінки можуть завдавати психологічної шкоди чоловікові різними способами:

• Постійні приниження: регулярні глузування над зовнішністю, професійною кар’єрою, інтелектом або фізичною силою партнера. Наприклад, жінка може публічно заявляти, що її чоловік не справжній чоловік, нікчемний, не заробляє як треба.
• Ігнорування чи нівелювання успіхів чоловіка, приниження значущості його вчинків «це твоя заслуга, це твій обов’язок».
• Загрози фізичної розправи, наприклад, коли чоловік спить чи перебувати у безпорадному стані, загрози отруєнням чи іншого таємного завдання шкоди здоров’ю.
• Фізичне насильство, таке як удари, ляпаси, поштовхи, підніжки, кидки різних предметів.
• Маніпулятивний вплив, наприклад, розливання речовин, що неприємно пахнуть, перекладання предметів – ключів. документів, гаманця в нетипові місця з метою викликати у партнера відчуття психічної неповноцінності, проблем із пам’яттю, параною та інших ментальних проблем.
• Психологічний тиск шляхом нав’язливих розмов про надумані проблеми партнера, безперервні звинувачення партнера в низькому інтелекті чи наявності психічних розладів, критика звичок, виставлення поведінки чоловіка як «неадекватного», мусування надуманих ознак, які партнер «за собою не помічає» – «ти подивися на себе», «ти поводиш себе як справжній ідіот».
• Контролююча поведінка: стеження за телефоном, заборона спілкуватися з друзями, постійні допити про місцезнаходження, економічний контроль (наприклад, вимога передавати всю зарплату).
• Маніпуляції почуттям провини: демонстративні істерики, відмова від їжі, погрози самогубством при спробі чоловіка висловити свою думку чи встановити межі.
• Використання дітей як важіль тиску: погрози позбавити батька спілкування з дітьми, заборона бачитися з ними, навіювання дітям, що батько «поганий» чи «не любить їх».
• Неправдиві звинувачення: звернення до поліції із заявами про насильство, які не відповідають дійсності, щоб отримати перевагу у спорах щодо розподілу майна чи опіки.

Така поведінка поступово руйнує психіку чоловіка, викликаючи хронічну тривожність, депресію, почуття безпорадності та навіть суїцидальні думки. Багато хто з них описує стан як «емоційне випалювання» — вони живуть у постійній напрузі, замикаються, боячись сказати щось не те, щоб не спровокувати новий спалах агресії та розмов про неповноцінність.

Знайомства в Інтернеті: спецслужби, романтичні шахраї та крадіжка даних

Перехід до фізичного захисту від психологічної агресії

У ряді випадків чоловік, який тривалий час переносить психологічне насильство, виявляється в ситуації, коли його нервова система досягає межі. При цьому перехід до фізичного впливу відбувається не як акт агресії, а як реакція на екстремальний тиск і найчастіше на фізичний напад з боку жінки.

Приклади таких ситуацій:

• Чоловік, якого роками принижують і контролюють, на момент чергової сварки намагається піти з кімнати, але жінка блокує вихід, дряпає, б’є по обличчю, кидає в нього предмети. У відповідь він інстинктивно відштовхує її, щоб звільнитися. Ця дія інтерпретується як «фізичне насильство», хоча є елементарною самообороною.
• Жінка, знаючи свою фізичну слабкість, застосовує гострі предмети — ножі, ножиці, пляшки — під час конфлікту. Чоловік, який отримав поранення, змушений застосувати силу, щоб убезпечити себе, що призводить до його арешту.
• Після багаторічного емоційного терору, коли чоловік уже перебуває в стані ПТСР, раптовий спалах агресії з боку жінки провокує надмірну захисну реакцію — він може закричати, жбурнути річ або схопити партнерку за руки. Ці дії, хоч і не супроводжуються серйозними травмами, фіксуються як «насильство», тоді як вся передісторія залишається невидимою.
• Найчастіше чоловік, доведений до відчаю, вдається до тяжких форм насильства, аж до вбивства.

Дані статистики показують, що кількість вбивств, пов’язаних із сімейними сварками, залишається значною. За даними джерел:

• У 2019 році тільки в США у сімейно-побутовій сфері загинуло 1715 осіб, з них 472 чоловіки та 1243 жінки. Це становило приблизно 13% від усіх попередньо розслідуваних убивств на ґрунті побутових конфліктів у країні (близько 15461).
• У 2021-2022 роках у Росії було вбито 895 жінок внаслідок домашнього насильства: відповідно 448 жінок у 2021 та 447 у 2022. Ці дані засновані на інформації Головного інформаційно-аналітичного центру МВС.
• У 2024 році кількість жінок, убитих в актах домашнього насильства, склала 963, що відповідає 47% усіх жінок, убитих у країнах ЄС цього року. З них 530 було вбито своїми нинішніми або колишніми партнерами, а решту — іншими членами сім’ї.

Правозахисні організації оцінюють, що жертвами домашнього насильства стають приблизно дві третини жінок, які загинули насильницькою смертю у світі, що значно вище за офіційні цифри. За 2018 дослідження показало, що близько 50 тисяч жінок стали жертвами «захисного насильства», тоді як офіційні дані нарахували близько 2500.

Таким чином, вбивства на ґрунті сімейних сварок та домашнього насильства залишаються серйозною соціальною проблемою з тисячами жертв щорічно, при цьому частка таких вбивств серед усіх вбивств становить від 15% до майже половини (за жінками). Статистика багаторазово підтверджує, що більшість жертв — жінки, убиті спровокованим партнером чи родичами після неодноразового психологічного терору.

Міф про «українців на соціалці» у Польщі: що показують дані

Соціальні наслідки та системна несправедливість

Головна проблема полягає в тому, що суспільство та правова система не готові визнавати чоловіків жертвами. Поліція найчастіше заарештовує чоловіка, навіть якщо має травми. Суди автоматично беруть бік жінки, особливо якщо є діти.

Центри допомоги з насильства відмовляють чоловікам у підтримці, посилаючись на те, що їхні послуги призначені лише для жінок. В результаті чоловік, який роками страждав від психологічного терору, опиняється в становищі обвинуваченого, втрачає дім, доступ до дітей та репутацію.

Ця системна упередженість підтримує культуру мовчання та дозволяє психологічному насильству жінок над чоловіками продовжуватися. Щоб змінити ситуацію, слід визнати, що насильство — це не ґендерна, а людська проблема. Будь-яка людина, незалежно від статі, має право на безпеку, гідність та захист.

Статистика та тенденції

• У США: згідно з оглядом за даними Centers for Disease Control and Prevention (CDC) – приблизно 1 з 3 чоловіків відчував у своєму житті форму насильства з боку інтимного партнера (контактне сексуальне насильство, фізичне насильство та/або stalking).
• В Естонії: в опитуванні Statistics Estonia близько 33% чоловіків повідомили, що протягом життя зазнавали насильства з боку партнера – з них ~32% психологічного, ~8% фізичного, ~1% сексуального.
• В Австралії: у дослідженні Australian Institute of Family Studies для чоловіків виявлено, що до 2022 року 1 із 3 чоловіків (≈ 35 %) зізнався, що колись застосовував насильство до інтимного партнера (емоційне чи фізичне) — з них ~9 % повідомили про фізичне насильство.
• Огляд «чоловічі жертви» (2025) зазначає: згідно з аналізом 246 досліджень за 2011-2022 рр., приблизно 11.8% чоловіків зазнавали фізичного насильства з боку інтимного партнера порівняно з ~14.6% жінок.
• Глобальний рівень феміциду: згідно з звітом UN Women і United Nations Office on Drugs and Crime, у 2023 році у світі щодня в середньому 140 жінок і дівчат були вбиті своїм партнером або родичем, при цьому в суді чоловіки відкрито заявили про психологічний терор з боку партнерки.

Важливо: дані про чоловіків-жертв психологічного насильства (не тільки фізичного) вкрай фрагментарні і часто не поділяють різні види – психологічне, фізичне, сексуальне. Також недостатньо даних щодо окремих країн, таких як Україна чи країни СНД, з цієї тематики.

Соціальні наслідки та системна несправедливість

Головна проблема — те, що суспільство та правова система часто не готові визнавати чоловіків жертвами. Чоловікам-жертвам:

• складніше отримати визнання та допомогу, оскільки послуги та підтримка часто розраховані на жінок-жертв.
• важче говорити про свою ситуацію через стигму, відчуття слабкості чи страху не бути сприйнятим всерйоз.
• може бути складніше показати, що психологічне насильство, навіть без фізичних травм, завдає значної психічної шкоди.
• нерідко доводиться стикатися з тим, що у судових та соціальних структурах підозра одразу падає на чоловіка як можливого агресора, особливо якщо є скарги з боку партнерки.

В результаті система мовчання сприяє тому, що психологічне насильство жінок над чоловіками залишається непоміченим, не переслідуються та не обговорюється. Це дозволяє таким формам насильства існувати протягом років без зовнішнього втручання.

Що потрібно робити, щоб змінити ситуацію

• Визнати, що насильство — це не ґендерна проблема лише в одному напрямку, а проблема людська. Будь-яка людина, незалежно від статі, має право на безпеку, гідність та захист.
• Забезпечити доступність служб підтримки для чоловіків-жертв, у тому числі психологічної допомоги, притулків, правового захисту.
• Підвищити рівень обізнаності суспільства про те, що психологічне насильство з боку партнера (включно з жінкою-партнеркою) цілком реальне і має серйозні наслідки.
• Навчати фахівців (поліцію, суддів, психологів, соціальні служби) розпізнавати приховані форми насильства — контроль, маніпуляцію, емоційний терор — незалежно від статі жертви.
• Збирати більш якісні та регулярні статистичні дані щодо чоловіків-жертв, психологічного та контролюючого насильства, країн і регіонів, включаючи Східну Європу та СНД.
• Заохочувати чоловіків звертатися по допомогу, руйнувати стигму «чоловік не може бути жертвою».