Навіть під час війни українці регулярно стикаються з приниженням і грубістю на польсько-українському кордоні. Цей досвід повторюється роками, незважаючи на деклароване партнерство між двома країнами, політичні жести солідарності та реальну підтримку українських біженців у 2022 році.

Чому так відбувається і чи є вихід?

Читайте Як перетнути кордон ЄС

Стандарти зросли — але не для всіх

Останні два десятиліття Польща суттєво покращила якість адміністративних послуг. У податкових, повітових і муніципальних установах поляки та іноземці зазвичай стикаються з чемністю, терпінням і бажанням допомогти. Та інший бік польської державної системи — інфраструктура, що працює з іноземцями на кордонах — давно випав із цього тренду.

Саме там українці найчастіше чують звертання на «ти», сарказм, окрики, бачать навмисне затягування процедур, демонстративні перерви, закриті туалети, ігнорування вразливих пасажирів — жінок, дітей, людей похилого віку, туристів і працівників.

Це відбувається настільки системно, що для багатьох українців кордон став символом не співпраці, а глибокої нерівності.

«Встати! Навушники зняти! Контроль!» — нічний поїзд Хелм–Київ

Одна з історій, яка надійшла цього тижня, показує глибину проблеми.

Українська пасажирка поверталася додому нічним потягом Хелм–Київ під час чергового російського обстрілу. «Була опівночі. Я лежала на полиці, дивилась на тривогу й вибухи біля дому, чекала паспортний контроль».

У цей момент у дверях з’явилася молода польська прикордонниця й командним тоном почала віддавати накази польською:

«Встати! Навушники з вух прибрати! Світло увімкнути! Контроль!»

«Я не повірила, що це до мене. Я відповіла: “Може мені ще струнко встати?” — “Так”, — пролунало у відповідь. Я запитала, чому вона зі мною так розмовляє. Вона сказала: “Це контроль! Чого ти лежиш з навушниками і без світла?” — у спальному вагоні о 12 ночі!»

Пасажирка запитала, чому службовиця звертається до неї на «ти»: у відповідь — закочені очі, штамп у паспорт і демонстративний вихід.

«Ставлення було таке, ніби вона зайшла до камери до зека. Я ще такого не бачила. І це при тому, що у 2014 році навіть російські прикордонники розмовляли зі мною з більшою мінімальною повагою», — каже жінка.

Ця подорож стала першою за багато років, тож, за всіма законами ймовірності, шанс опинитися у такій ситуації був невеликий. Але саме це і підтверджує системність: «Це не виняток. Такі епізоди трапляються часто».

«На жаль, це не виняток»

Багато українців, які перетинають кордон щомісяця, підтверджують те саме:

• звертання на «ти»;
• підвищений тон;
• необґрунтовані вимоги (на кшталт «покажіть квиток на Київ, інакше не впустимо» — при дозволених 90 днях безвізу);
• навмисні перезмінки, коли люди стоять на холоді в Перемишлі без нормального вокзалу;
• затримки саме тоді, коли людям важливо встигнути на пересадку в аеропорт чи інший потяг.

На жаль, описаний випадок — зовсім не виняток. Багато українців, які регулярно перетинають кордон, кажуть, що чемна або хоча б нейтральна поведінка прикордонників — радше виняток, ніж правило. «Це постійна практика, — кажуть мандрівники. — Звернення на “ти”, підвищений голос, демонстративна зверхність, необґрунтовані вимоги на кшталт “покажіть квиток на Київ, інакше не впустимо” навіть у межах дозволених 90 днів безвізу».

До цього додається й інше: навмисна перезмінка в момент, коли пасажири годинами стоять на холоді в Перемишлі без повноцінного вокзалу, або навпаки — затримки під час в’їзду, коли людям потрібно встигнути на пересадки, літаки, роботу або зустрічі. Подорож між Україною й Польщею для багатьох перетворюється не на логістичний маршрут, а на випробування.

І тут важливо назвати речі своїми іменами: ця практика не виникла у 2022 році, не є продуктом «втоми від війни» і не є реакцією на збільшення кількості українців. Вона існувала давно, просто зараз стала видимою для значно ширших груп — від працівників ІТ до науковців, письменників, бізнесменів і родин, що їдуть у відпустку або повертаються додому.

Читайте також Будинки для літніх людей у ​​Польщі: практичні рекомендації для для українських родин

Це не нова проблема

Грубість на кордоні була й тоді, коли українців у Польщі було мало. У 2005 році журналісти вже робили репортажі про приниження на пунктах пропуску — і це нічого не змінило.

Підготовка до Євро-2012, хвиля солідарності у 2022 році — усе це давало лише короткотермінове полегшення. Проблема завжди поверталася.

Причини — не секрет:

• хронічна нестача кадрів;
• формальне, а не реальне навчання персоналу;
• слабка інфраструктура на наземних кордонах;
• вкорінена зневага до іноземців поза ЄС.

За офіційними даними 2023 року, 94% усіх пасажирів, що перетинають польсько-український кордон, — громадяни України. І саме вони найчастіше опиняються у зоні «дозволеної грубості».

Чому українці не скаржаться?

У Польщі часто запитують: «Чому ж тоді немає масових скарг?»

Відповідь проста:

• скарги приймаються лише польською мовою;
• потрібно надсилати лист Поштою Польською або через ePUAP, яким турист чи транзитний пасажир користуватися не може;
• польське законодавство забороняє знімати контроль, тобто немає доказів;
• є страх відмови у в’їзді або анулювання візи.

Багато українців кажуть: «Я могла б поскаржитися. Але боялась, що мене просто висадять з потягу».

Bug чи feature?

Польська Прикордонна служба у відповідях на запити Омбудсмена стверджує, що чутливість до вразливих груп на «дуже високому рівні» і що персонал проходить різноманітні тренінги.

Реальність на кордоні свідчить про інше.

 

Після двадцяти років повторюваних історій складається враження, що це  запланований і прийнятий елемент польсько-українських відносин. Найнижчий рівень системи — кордон — став найменш регульованим і найменш гуманним.

Чому це виникає? Мікс причин без простих відповідей

Тут сходяться кілька паралельних ліній:

• поведінка частини українців у Польщі, яка інколи справді створювала конфлікти;
• політичне розпалювання чутливих історичних тем з обох боків;
• зростання польської самовпевненості на тлі економічного успіху;
• українська залежність від Польщі як від головного транспортного хабу — без можливості обрати інший шлях.

У цій суміші немає «однієї винної сторони» і немає миттєвих рішень. І дипломатія тут допоможе лише частково.

І тут такий мікс причин, що однією дипломатією не розберешся: поведінка наших людей в Польщі, політична експлуатація історичних тем та розпалювання ворожнечі, агресивна самовпевненість самих поляків і наша, в якомусь сенсі, безвихідь, бо це для нас вимушений хаб пересування. Тому тут нема простого рішення.