Українці, що завезені на роботу у Вронках (Великопольське воєводство), перебувають на карантині в жахливих умовах. В останні дні у них навіть почало не вистачати їжі.  Місцеві мешканці прийшли на допомогу, забезпечили їх їжею та допомогли з іншими необхідними товарами. Про це пишуть польські ЗМІ.

Українці приїхали на завод Amica,  та перечікують період карантину 14 днів в невеликих тісних приміщеннях одного з гуртожитків з двоспальними ліжками.

Регламенти Польщі у зв’язку з поширеною пандемією коронавірусу вимагають, щоб кожен громадянин України пройшов обов’язковий двотижневий карантин. Як виявляється, умови, в яких українці залишаються в Польщі, далеко не комфортні.

“У кімнатах по вісім людей, вони сплять на нарах. По приїзді до Вронок, їм дозволили швидко зробити покупки у Бідронці, але це заборонено під час карантину.  Їм забороняється залишати будівлю гуртожитку під загрозою великих штрафів, які є еквівалентом їх річної зарплати”, – каже Марек Лемеш, мешканець Вронкі та президент фонду “Серце долини Варти”, до якого громадяни України звернулися за допомогою.

Через кілька днів від початку карантину у них вже закінчилась їжа. Почалися сварки між мешканцями гуртожитку, а також з координатором агентства тимчасової зайнятості, також українцем. В результаті співробітники в карантині були позбавлені зовнішньої допомоги, залишились без їжі та засобів до існування.

“Це була екстремальна ситуація, я не кажу, що так є скрізь. Ось чому я описав цю історію в одній із груп з Вронка, попросивши про допомогу. Громадяни Вронок поспішили на допомогу: принесли їжу, питво та власні продукти. Це було не потрібно, бо в українців є гроші, щоб заплатити за покупки”, – каже Марек Лемеш.

Тільки у Вронках із 19 тис. жителів у місті є 2 тис. громадян України, які працюють на Amica або Samsung. Аналогічна ситуація і в інших великих містах. Однак ніхто не має інформації про те, за яких умов та на яких умовах українці живуть у карантину після перетину кордону.

“Теоретично, на час карантину громадяни України перебувають під опікою агентства тимчасової зайнятості. Саме вона повинна подбати про їхнє перебування в Польщі, перш ніж вони почнуть працювати за своїм цільовим місцем роботи”, – каже М. Лемеш.

“Коли їхні запаси продуктів харчування закінчилися, вони почали шукати допомоги звідусіль. Вони навіть підписалися на урядову заявку на “домашній карантин”, розраховуючи на державну допомогу. Ратуша однак не відповідала на їхні прохання. Зрештою, ми, мешканці, допомогли. Алек ми не можемо замінювати державу кожен раз”, – вказує Марек Лемеш.

“Ситуація дуже складна, оскільки ми не отримуємо інформацію про людей, які перебувають у карантині. Працівників з-за кордону привозять агенції, які за погодженням з робочими місцями організовують для них місце для карантину. Це все відбувається поза нашим контролем”, – каже Тобіаш Чожальський , інспектор з соціальних комунікацій у місті Вронкі та комунальному бюро.

“Забезпечення продовольства для іноземців у карантині не є обов’язком громади. Ми не можемо допомогти таким людям інституційно. Жоден загальнодержавний регламент не дозволяє проводити подібні дії. Однак ми працюємо над тим, щоб знайти правильне рішення самостійно. Подібні ситуації не можна повторити”, – зізнається Тобіаш Чожальський.

Майбутній роботодавець іммігрантів з України – Amica також прокоментувало на цю проблему.

“Агентство запевнило, що в даний час його співробітникам нічого не бракує. Однак ми будемо стежити за цією ситуацією і, безумовно, допоможемо, якщо діяльність цієї компанії (яка зобов’язана забезпечити працівникам з України гідні умови перебування в Польщі, включаючи карантинні умови) виявиться недостатньою, – каже Мацей Флігер, фахівець із зв’язку Amici. – В той же час, ми хотіли б подякувати жителям Вронок за турботу, виявлену до іноземців, які перебувають під карантином”, – додає він.

Проблема катастрофічних умов, в яких українці перебувають на карантині, стосується не лише Великопольського воєводства, але й усієї Польщі. Крім того, не всі органи тимчасової зайнятості організовують перебування економічних іммігрантів у карантинних центрах. Аналіз Гремі Персональ показує, що це тільки  78 відсотків.

Джерело: gloswielkopolski.pl/