Затверджено резолюцією 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї від 14 грудня 1974 року

Генеральна Асамблея ООН,

• виходячи з того, що однією з основних цілей Організації Об’єднаних Націй є підтримання міжнародного миру та безпеки та вжиття ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру та придушення актів агресії та інших порушень миру,
• нагадуючи, що згідно зі статтею 39 Статуту Організації Об’єднаних Націй Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії і робить рекомендації або вирішує, які заходи слід вжити відповідно до статей 41 та 42 для підтримки чи відновлення міжнародного миру та безпеки,
• нагадуючи також про обов’язок держав за Статутом вирішувати свої міжнародні суперечки мирними засобами, щоб не наражати на загрозу міжнародний мир, безпеку і справедливість,
• враховуючи, що ніщо в цьому визначенні не може тлумачитися як таке, що будь-яким чином зачіпає сферу дії положень Статуту щодо функцій і повноважень органів Організації Об’єднаних Націй,
• вважаючи також, що, оскільки агресія є найсерйознішою і найнебезпечнішою формою незаконного застосування сили, що таїть у собі за умов існування різних видів зброї масового знищення можливу загрозу світового конфлікту з його катастрофічними наслідками, у цій стадії слід дати визначення агресії,
• знову підтверджуючи обов’язок держав не використовувати збройну силу з метою позбавлення народів їх права на самовизначення, свободу та незалежність чи порушення територіальної недоторканності,
• знову підтверджуючи також, що територія держави є недоторканною і що вона не повинна бути об’єктом, навіть тимчасово, військової окупації або інших заходів застосування сили, що вживаються іншою державою на порушення Статуту, і що вона не повинна бути об’єктом набуття іншою державою внаслідок таких заходів або загрози їх застосування,
• знову підтверджуючи також положення Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй,
• будучи переконана, що прийняття визначення агресії мало б стримуючий вплив на потенційного агресора, полегшувало б констатацію актів агресії та здійснення заходів для їх припинення, а також сприяло б наданню допомоги жертві агресії та огородженню її прав та законних інтересів,
• вважаючи, що, хоча питання, чи скоєно акт агресії, має розглядатися з урахуванням всіх обставин у кожному окремому випадку, проте бажано сформулювати основні засади як керівництво для такого визначення,

схвалює наступне визначення агресії:

Стаття 1
Агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, або будь-яким іншим чином, несумісним із Статутом Організації Об’єднаних Націй, як це встановлено у цьому визначенні.

Пояснення: У цьому визначенні термін «держава»

а) вживається, не вирішуючи питання про визнання чи питання про те, чи є держава членом Організації Об’єднаних Націй;
b) включає там, де це доречно, поняття «групи держав».

Стаття 2
Застосування збройної сили державою першою на порушення Статуту є prima facie свідченням акту агресії, хоча Рада Безпеки може відповідно до Статуту зробити висновок, що ухвала про те, що акт агресії був скоєний, не буде виправданою у світлі інших відповідних обставин, включаючи той факт, що відповідні акти або їх наслідки не мають досить серйозного характеру.

Стаття 3
Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, з урахуванням та відповідно до положень статті 2, кваліфікуватиметься як акт агресії:

а) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини;
b) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
c) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
d) напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
e) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, з порушенням умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території щодо припинення дії угоди;
f) дія держави, яка дозволяє, щоб його територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для вчинення акту агресії проти третьої держави;
g) засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно переліченим вище актам, або його значну участь у них.

Стаття 4
Наведений вище перелік актів не є вичерпним, і Рада Безпеки може визначити, що інші акти є агресією відповідно до положень Статуту.

Стаття 5
1. Ніякі міркування будь-якого характеру, чи це політичного, економічного, військового чи іншого характеру, що неспроможні служити виправданням агресії.
2. Агресивна війна є злочином проти міжнародного світу. Агресія спричиняє міжнародну відповідальність.
3. Жодне територіальне придбання або особлива вигода, отримані внаслідок агресії, не є і не можуть бути визнані законними.

Стаття 6
Ніщо в цьому визначенні не повинно тлумачитися як сферу дії Статуту, що розширює або звужує якимось чином, включаючи його положення, що стосуються випадків, коли застосування сили є законним.

Стаття 7
Ніщо в цьому визначенні, і зокрема у статті 3, не може будь-яким чином завдавати шкоди праву, що випливає зі Статуту, на самовизначення, свободу і незалежність народів, які насильно позбавлені цього права і про які згадується в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, зокрема народів, що перебувають під пануванням колоніальних та расистських режимів або під іншими формами іноземного панування, а також праву цих народів боротися з цією метою та просити та отримувати підтримку відповідно до принципів Статуту та відповідно до вищезгаданої Декларації.

Стаття 8
При їх тлумаченні та застосуванні викладені вище положення є взаємопов’язаними, і кожне положення має розглядатись у контексті всіх інших положень.

Пояснення до статей 3 і 5 містяться у пункті 20 доповіді Спеціального комітету з питання визначення агресії [Офіційні звіти Генеральної Асамблеї, двадцять дев’ята сесія, Додаток, № 19 (A/9619 та Соrr.1 і 2)]. Заяви щодо визначення містяться у пунктах 9 та 10 доповіді Шостого комітету (А/9890).

Джерело: Офіційні звіти Генеральної Асамблеї, двадцять дев’ята сесія, Додаток, № 31, сс. 181–182