Сім’я: Основа сили

В одному з найбільш відомих свідчень виживання, сім’я була тим словом, що пробуджувало спогади про тепло домашнього вогнища, дитячий сміх і підтримку близьких людей. Спогади про коханих ставали духовним прихистком, який допомагав зберегти внутрішню силу, навіть коли навколо панувала смерть.

Свобода: Мета, заради якої варто жити

Слово “свобода” часто ставало символом прагнень і мрій полонених. Віра у те, що одного дня вони зможуть вирватися з жаху концтаборів, давала силу продовжувати боротьбу за кожен новий день. Навіть якщо здається, що смерть поруч, думка про свободу нагадувала про майбутнє, де біль та страждання залишаться позаду. Як писав, наприклад, Віктор  Франкл: «Ніхто не може відібрати у нас свободу вибору, як реагувати на ці обставини».

Полонені хлопці знали, що дощ не може йти вічно, вони вірили у повернення. Кільце Соломона з написом “і це пройде” ставало символом тимчасовості їхніх страждань. Знаємо людей, які замовили собі таке кільце по виході з полону.

Разом, друже: Сила підтримки

Одним із найважливіших факторів виживання в таборах була підтримка, яку в’язні надавали один одному. Слова “разом, друже” символізували братерську солідарність і взаємодопомогу. Віктор Франкл писав, що найбільшу силу люди знаходили в простому людському зв’язку: у підтримці іншого, у допомозі зберігати віру.

Навіть у таборах смерті люди знаходили сили розмовляти, ділилися їжею, підтримували один одного в моменти слабкості. Ця взаємодопомога ставала своєрідним моральним стержнем, що дозволяв виживати. Франкл згадував, як одного разу полонені, щоб підтримати один одного, співали пісні або розмовляли про буденні речі, відволікаючи один одного від реальності. Слова підтримки, сказані колись один одному ТАМ, стають незамінним джерелом сили для наших  полонених хлопців, які мають надію та плекають думки про повернення додому – до матерів та рідних.

Фізична жага до життя

Окрім емоційної підтримки, у багатьох полонених розвивалася надзвичайна фізична жага до життя. Слова “вижити за будь-яку ціну” втілювали той інстинкт, що інколи ставав сильнішим за все. Виживання означало не тільки фізичну силу, але й силу розуму та духу, щоб подолати кожен новий день. Часто це було прагнення до фізичної стійкості та руху вперед, попри виснаження і біль. В одній зі своїх книг Віктор Фракл написав: «Той, хто має для чого жити, може витримати майже будь-яке “як”». Це означає, що люди, які знаходили сенс навіть у найжорстокіших умовах, мали більше шансів вижити. Це підтверджує досвід наших полонених.