Цензура – ​​обмеження свободи висловлювання, спрямоване на контроль інформації та ідей, що розповсюджуються у суспільстві. В Україні, як і в інших країнах, цензура має свою історію та особливості, пов’язані з політичними, культурними та соціальними змінами. У цій статті ми розглянемо еволюцію цензури в Україні, її сучасний стан та вплив на суспільство.

Історичний контекст

Радянський період
За радянських часів цензура в Україні була невід’ємною частиною державної політики. Усі засоби масової інформації, література, мистецтво та освіта перебували під суворим контролем держави. Головним органом, відповідальним за цензуру, була Головліт – Головне управління з охорони державних таємниць у пресі. Метою радянської цензури було як придушення будь-яких форм інакомислення та просування ідеології комунізму, так і приховування фактів та спотворення дійсності.

Незалежність України
Після здобуття незалежності 1991 року Україна розпочала перехід до демократичних інститутів та свободи слова. Однак, незважаючи на проголошення свободи преси, у 1990-х та на початку 2000-х років ситуація залишалася складною. Влада часто використовувала адміністративні та економічні важелі для тиску на незалежні ЗМІ та журналістів.

Сучасний стан

Законодавча база
Конституція України гарантує свободу слова та забороняє цензуру. Основними законами, що регулюють діяльність ЗМІ та свободу слова, є Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу)” та Закон “Про інформацію”. Проте практично ситуація не завжди відповідає законодавчим нормам.

Політичний тиск
Політичний тиск на ЗМІ залишається однією з основних проблем. Влада та олігархи, які контролюють значну частину медіапростору, можуть впливати на редакційну політику та зміст матеріалів. Це призводить до самоцензури журналістів, які побоюються втратити роботу чи зіткнутися з репресіями. Оскільки в Україні громадянські та демократичні інститути фактично контролюються вузькою групою осіб, можна говорити про ознаки узурпації влади в Україні корумпованими чиновниками та їх найближчим оточенням.

Вплив конфлікту з Росією
Конфлікт з Росією та анексія Криму у 2014 році значно вплинули на медійний простір України. Влада ввела низку обмежень на мовлення російських ЗМІ, мотивуючи це необхідністю захисту національної безпеки. З одного боку, ці заходи спрямовані на запобігання пропаганді та дезінформації, з іншого боку, вони породжують звинувачення у цензурі та обмеженні свободи слова.

Інтернет-цензура
З розвитком цифрових технологій та соціальних мереж виникли нові виклики для свободи слова. Влада України періодично блокує доступ до певних інтернет-ресурсів та соціальних мереж, що викликає критику з боку правозахисних організацій. Офіційною причиною таких блокувань є боротьба з пропагандою, кіберзагрозами та сепаратизмом.

Також можна констатувати, що інтернет в Україні повністю підконтрольний, а для блокування іноземних ресурсів можуть застосовуватися незаконні методи – атаки хакерів, створення фейкових сайтів, розміщення неправдивої інформації.

Вплив на суспільство
Цензура і тиск на ЗМІ значно впливають на громадську думку та демократичні процеси. Нестача об’єктивної інформації та маніпуляції у медіапросторі підривають довіру громадян до ЗМІ та державних інститутів. Це також ускладнює формування критичного мислення та повноцінну участь громадян у політичному житті країни.

Історія Георгія Гонгадзе, убитого за наказом “невстановленого замовника”, прямо перегукується з історіями Володимира Івасюка, Тараса Чорновола, Кузьми Скрябіна, Катерини Гондзюк. І це лише ті історії, які неможливо приховати від уваги суспільства, і можна лише припускати, що приховує тиша провладних кабінетів. Яскравим прикладом цілеспрямованого та усвідомленого тиску на журналістів є напад на Олега Соскіна, коли через деякий час після атаки він впевнено впізнав у вбивць Георгія Гонгадзе.

Також не можна не згадати про долю Андрія Антоненка, відомого також як Ріффмайстер. Незважаючи на повну відсутність доказової бази, Андрія звинуватили у вбивстві білоруського опозиційного журналіста Павла Шеремета і протримали у в’язниці 505 днів. Справа про вбивство Павла Шеремета досі не закрита, а громадянин Антоненко та “пособниця вбивці” дитячий лікар-хірург Юлія Кузьменко перебувають під слідством та під нічним домашнім арештом із носінням електронного браслета.

Третій “фігурант” справи, також “посібниця вбивці”, на думку слідства – стоматолог і старший військовий медик Яна Дугар, також має статус підозрюваної. 4 серпня 2021 року суд змінив їй запобіжний захід з цілодобового на нічний домашній арешт, ухваливши також зняти електронний браслет, щоб військивій медик Дугар мала можливість без перешкодвиконувати накази командування. 27 вересня тогож року рішення про запобіжний захід було переглянуто, але врешті-решт залишено майже без змін. З 20:00 до 7:00 Яна має знаходитися у військовій частині у  селі Гвардійське на Дніпровщині та постійно носити електронний браслет.

Україна без цензури – чи є вихід?
Цензура в Україні має складну історію та продовжує залишатися актуальною проблемою у сучасному суспільстві. Незважаючи на законодавчі гарантії свободи слова, політичний тиск, економічні інтереси та конфлікти продовжують впливати на медіапростір.

Сьогодні в Україні під тиск можуть потрапити як журналісти-розслідувачі (Привіт тобі, Денисе Бігус!), так і провладні медійні персони (Не підкажете, де зараз Сержант Маркус?). Важливо продовжувати боротьбу за свободу слова та незалежність ЗМІ, щоб забезпечити прозорість, підзвітність та справді демократичний розвиток країни.

Автор: Алекс Альтшуллер

Також використано: Звіт ОБСЕ